Чи потрібно привчати дитину до самостійності?

10/08/2017

Підступ питання в тому, що самостійність – це вроджена якість, яке формується саме по собі. Головне йому не заважати, що дуже часто роблять батьки.

Самостійність – «я так захотів, я вирішив» і «я так зробив сам і по-своєму». Справжня самостійність починає формуватися після 2-х років, а точніше після появи в мові дитини слова «Я» – «Я хочу!», «Я сам!» Багато мам знають цей незручний період, коли дитина хоче робити сам, але у нього ще не виходить.

Але саме цей період найважливіший у формуванні самостійності – дозволити йому робити самому, а не робити за нього. Дозвольте дитині діяти самостійно в його особистих сферах: малювати, ліпити як хочеться, наклеїти все наклейки одночасно, вибирати іграшки для гри, вирішувати з ким дружити і т.п.

Для розвитку самостійності важливо надавати дитині свободу в безпечному організованому просторі, щоб дитина могла сам організовувати свою гру, вирішувати, чим і як грати. Зайва активність мами в спробі розважити дитину позбавляє його ініціативи. Він звикає, що хтось повинен його організовувати, направляти, придумувати заняття. А що робити самому? Йти до дорослого, щоб він все зробив.

Перша помилка батьків – це ініціація самостійності. Тобто підштовхування до неї, коли дитина ще психологічно не готовий. Ця дія провокує протидію – через страх дитина ще більше прив’язується до батьків.

Друга помилка – велика кількість заборон і покарань. Без дозволу мами не можна нічого зробити. Спочатку дитина намагається, це сприймається батьками як непослух, за яке його карають. Тобто з точки зору дитини «ініціатива карається», значить сиди й чекай розпоряджень.

Третя помилка, а точніше оману – «робить сам то, що я сказала». Це не самостійність, це старанність, коли людина добре виконує розпорядження, але не є ініціатором. Він чекає схвалення за виконані дії та наступних розпоряджень. Зручний навик для батьків, але не зручний для самої людини.

Четверта помилка – залякування наслідками самостійних дій. Дитинство – це період, коли дитина досліджує межі допустимого. І завдання батьків не «добити» його, коли він помилиться, а допомогти йому пережити наслідки і навчитися розрізняти, коли слід чинити самостійно, а коли необхідно попросити поради або допомоги.

Марія Малихіна – експерт з виховання, психолог

Comments are closed.